ОТДЫХ В КАРПАТАХ

Історія села Микуличин

KARPATESS — Sun, 16 Mar 2008 08:57:26 GMT

Легенда про Микуличин
Гуляв боярин Микула із своїм військом по горах. Але одного разу забарився Микула. Обступило його військо вороже на високій горі, з усіх боків обступило. Нема де дітися. Та військо Микулене та й сам Микула не мали страху. Заспівали вони тоді патріотичні свої пісні. Їх спів, неначе грум великий, покотився по всіх горах – над Говерлою, над Прутцем, на Прутом. По всіх плаях карпатських. Перестрашилося вороже військо того співу, а їх старший наказав схопити Микулу.
І забряжчали мечі, затріщали кульчиги, і полилася свіжа крівця ворогів. Б’ється, б’ється Микуал, руба ворогів у пень, а кінець краю не видно: багато було воріженьків, та не перестрашився Миколу, вибіг він на гору, що над річкою, став над нею і сміється з ворогів, а та аж зубами скрегочуть. Кинулись на гору до нього, а він усіх їх перебив.
І цю гору стали називати Микулинкою, а село – Микуличин.
Археологічне минуле
В 1960-1980-х роках у долину верхньому Пруту, куди входить і територія Микуличина з присілками, виявлено понад 50 археологічних пам’яток, що дозволяють відтворити історію цієї території за останні 40 тис. років. Найстаріші сліди життя відносяться до 40 тисяч років, коли тут проживали нечисленні представники неандертальської людини, що характеризувалась низьким ростом, зігнутими в ліктях руками та в колінах ногами, відсутністю підборідка, великими надбрівними дугами під похилим до заду чолом.
З кінця палеоліту – початку мезоліту походять чисельні знахідки з урочищ Кливка і Чопа, Царина, Поляна, Жбир. Знахідки представлені довгими призматичними ядрищами, скребками, різцями, наконечниками стріл у вигляді вербових листків.
Населення палеолітичних та мезолітичних часів займалось, насамперед, ловецтвом, харчувалось м’ясом диких звірів, одягалось в шкіри. Жило невеличкими родовими колективами в шабашах дерев’яної конструкції, вкритих шкірами мамонтів. Наступні сліди життя людини у долині верхнього Пруту зафіксовані з часів Київської Русі.
Антифеодальна боротьба
З ХVІІ століття є перші дані про кількість населення Микуичина та всіх його великих присілків. Тоді тут було 86 будинків, у яких проживало 473 особи. У Микуличині та Ямній нараховувалось 3,5 ланів та 60 голів великої рогатої худоби.
Щотижня для магнатів Белзецьких відробляли 1-2 дні пішої чи тягової панщини, часто працювали при обслузі дворів, будівництві замкових укріплень, приймали участь у сімейних війнах феодалів. Антифеодальний рух розпочався стихійно, незалежно від загальнополітичних обставин, в надії на власні сили, що якісно відрізняє його від селянських виступів 1648 р. в околицях Делятина. Цей рух отримав назву опришківства.
Першим ватажком опришків. Що діяли у верхів’ях Пруту, був Нестор, покараний за свою діяльність судом у Селянині в 1681 р. Великого розголосу наробили операції хороброго опришківського ватажка Івана Пискливого. В 1703 році його опришки діяли в Фотинії і Березові, а також у Микуличині, де на подвір’ї вбили зненавидженого отамана Гната і слугу, що інформував шляхту про рухи опришків.
В 1738 році вперше в долині Пруту появились опришки Олекси Довбуша, які напали і пограбували багачів з Чорних Ослав. В 1741 р. цей загін вів кількаденний бій з микуличинцями, що охороняли на рокитській дорозі кутських купців. З обидвох сторін були жертви, а в Микуличині спалено кілька будинків. В перших роках опришківської діяльності Довбуша в його ватазі знаходились і деякі мешканці Микуличина, зокрема брати Яворів ці, Федір Никорак та Іван Кошак. Відтак, до ватаги Довбуша пристав його сестрі нок Павло Орфенюк з Ямної та Василь Баюрак з Дори. Довбушеві побратими мали по селах таких своїх однодумців як Павло та Степан Дроніви з Ямної та дрібні шляхтичі з Ослав, що постачали загін харчами та зброєю.
У Ворохті смолякам вдалось залучити до висліджування опришків найбагатшого у селі Мочерняка, а в Космачі Дзвінчука. В 1745 році Довбуш постановив розправитися з ними. З Ясина, де певний час перебував, він з своїми товаришами Орфенюком та Баюраком подався до сестри в Ямній. Тоді ж Баюрак відвідав своїх рідних у Дорі. Після цього вони верхами повернулись у Ворохту і вбили там Мочерняка, а його господарство спалили. Звідти направились в Космач розправитись з Дзвінчуком, але останній заздалегідь довідався про наміри Довбуша, підготувався його зустріти кулею і убив ватажка опришків. Це сталось вночі з 23 на 24 серпня 1745 року. Після смерті тіло Довбуша пошматували і куски на пострах населенню повісили на колах у Микуличині і Чорному Потоці.
Після смерті Довбуша на деякий час рух опришків припинився. Лише в 1749 р. Семен Баюрак з Дори разом з своїм сином та дорянами Ільком Семеновим і Андрієм Дроботяковим організували загін, до якого пристали один легінь з Микуличина та два легіні з Ямної і вчинили напад на корчмаря у Стоп чатові. Але цей напад був невдалий і Семен з деякими побратимами попались в руки карателів. На цьому4 основні виступи опришків проти феодалів закінчились.
Під Австрійською владою
У 1781 році з 775 мешканців було 763 українці та 12 євреїв, у 1900 – із 4306 жителів – 3429 українців, 268 поляків та 608 євреїв. За даними в Микуличині у 1880 році було 75155 моргів землі, в тому числі: 366 – рілля, 5089 – луки, 25 – городи, 8418 – пасовища, 5322 – полонини, 54279 – ліси. Така площа, не могла забезпечити потреби населення у зернових культурах та городині, тому у горах селяни займались, насамперед, тваринництвом.
Поступове збідніння було викликане ростом населення і підвищенням податків. Якщо в 1886 році сума податків Микуличина з Тата ровом і Ворохтою складала 5206 золотих, то через 10 років ця цифра збільшилась до 8737 злотих, тобто в 1,7 рази. Життя населення у гірських селах було важким.
Початки будівництва шосейної дороги через Микуличин сягають 1825 роки. В ХІХ ст. у Микуличині діяла скляна гута, на якій працювали по 160 днів на рік 22 мужчини, 4 жінки та 6 підлітків і випускали листове скло. В кінці століття припинила свою діяльність.
За даними 1877 роки у Микуличині діяв 1 тартак, де працювали 2 пилорами, 2 річні пили та циркулярка. Щорічно тут перепилювалось 2820 м2 деревини та отримувалось 1700 м3 пиломатеріалів.
В 1848 році селяни отримали довгождане звільнення від панщини і юридично стали рівноправними громадянами Австро-Угорщини. Це викликало в селян велику радість, вони на пам’ять про знесення панщини встановлювали спеціальні пам’ятники, а коли проти цісарської влади виступили мадяри на чолі з Кошутом. Звільнення селян фактично не давало їм свободи і рівноправства, - цьому перешкоджає убогість та неграмотність. В 1880 р. читати і писати вміло лише 3,2% населення.
Населення другої половини ХІХ ст. сильно розпиячилось, тратило свій маєток, не дбало про навчання своїх дітей. По селах діяли малоефективні школи. До 1912 року у краї було 16 читалень з 700 членів, в тому числі і у Микуличині.
Міжвоєнні роки (191901939)
24 травня 1919 року загони польської армії генерала Галлера окупували західне Прикарпаття до верхньої половини Лоєви. Румунські війська погано забезпечувались харчуванням, солдати були вкрай нужденно одітими, тому часто приводили себе в належний вигляд за рахунок місцевого населення.
Важким було життя населення краю в перші післявоєнні роки. Під час війни було знищено багато житлових та господарських споруд. За офіційними матеріалами у Микулиині з присілками в 1921 році проживало 5130 чоловік.
В 1919-1939 роках у Микуличині було одне лісництво. Незайвим буде згадати, що у 1941-1942 роках Микуличинським над лісничим був чоловік відомої української письменниці Ірини Вільде Е.Полотнюк, що був розстріляний німцями.
У 1928 році від Микуличина від’єднали Ворохту і Татарів, а Яремче і Ворохта одержали статус курортів.
Як згадує Шимко-Грецанюк Анна в 30-х роках в Микуличині були лише 3 пияки, які пропили свої “гранта”. Тоді “совєти” нвчили гнати самогонку з ріпи. Коли першим в селі став гнати самогонку М.Сорохманюк з Лоза, то повно людей збіглося подивитись на то “щастя” зі сходу.
Організація державної влади
Це одне з найбільших за територією сіл на Україні. Територія велика, населення 4950 чол., 2115 хат. Сільську раду очолює Яремчук Іван. Нелегко керувати таким великим й оригінальним селом, тому кожному, хто береться за таку клопітку справу, хотілось би побажати успіху.
Депутати сільської ради наділені правом представляти інтереси територіальної громади і примати від її імені рішення.
Микуличинська сільська рада має виконавчий орган.
Виконавчий орган очолює сільський голова.
Суб’єктом місцевого самоврядування є Микуличинська територіальна громада. У законі України “Про місцеве самоврядування і Україні” від 21 травня 1997 р. сказано, що територіальна громада – це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями.
Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансового підтримує місцева самоврядування.
Микуличинське нафтогазове родовище є одним з останніх розвіданих родовищ регіону. У 2001 році одержано зі свердловини Микуличин-22 у передгір’ях Карпат з глибини 2288 м промисловий приплив нафти обсягом більше 20 т за добу. Запаси оцінюють в 29 млн. т нафти.
За віру батьків
Микуличин – конфесійно безконфліктне село. Церковну громаду здавен єднає тут греко-католицьке віровизнання. Але його спіткало важке випробування заборон. Чекісти поінформували Сталіна, що підкорити волелюбну Галичину можна лише, ліквідувавши її церкву.
До віри батьків також повернулась в грудні 1987 року микуличинська громада Ініціатором цього виступив парох села – о.Григорій Чиборак. Він заявив у церкві мирянам, що вони мають право вирішити чи залишатись в підпорядкування Московського патріархату, чи повернутись до віри батьків – УГКЦ. Для цього кожному з них треба було зробити підпис в одному із трьох списків цих конфесій. Більше тисячі підписів було у списку УГКЦ і ні одного за інші конфесії. Так закінчився період атеїстичного гноблення громад нашої Церкви.
З 1927 року, коли з ініціативи митрополита Андрея Шептицького був побудований Станіславською єпархією в Микуличині основний будинок монастиря Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, монахині здійснювали в селі християнську опаку. Вони безкоштовно вели релігійне дошкільне виховання дітей до 8 років.
Діти, які одержали релігійне виховання, ставши дорослими, створили зразкові інтелігентні сім’ї.
Моє село
Микуличин – це своєрідне гуцульське село на Надвірнянщині, яке, крім чарівної карпатської природи славилося здавна гостинність місцевих жителів, безліччю добротних пансіонатів, наявністю телефонного зв’язку зі світом.
Окрасою Микуличина є пам’ятка архітектури – церква Святої Трійці (21868 р.) і дзвіниця, яка побудована значно раніше. Розпис іконостасу виконав видатний український художник, поет і драматург Корнило Устинович (1839-1903). До речі, одного з анатолів автор зобразив у своїй подобі, як пам’ять про себе, що веселило гуцулів.
В 1901 році в Микуличині було відкрито перший український готель. Львівське товариство орендувало в пароха о. Тадея Галайчука віллу поблизу залізничного вокзалу. Вілла мала два поверхи, великий зал - гостинницю і вісім кімнат.
В Микуличині побувало багато видатних особистостей, зокрема український письменник Василь Стефаник, Богдан Лепкий, Іван Франко, викладач Львівської політехніки Тадеуш Об мінський.
Найбільш трагічні події в житті пережила в Микуличині письменниця Ірина Вільде (1907-1982), справжнє прізвище та ім’я – Пеготнюк Дарина Дмитрівна.
Гуцульський одяг
Чоловіча сорочка (туніка) була довгою – до колін, її одягали поверх суконних штанів-крашениць, або вузьких полотняних штанів-поркениць, які підперізували широким поясом.
Петек - короткий верхній одяг з рукавами прямоспинного краю, із вставними клинами по боках, шви якого прикрашались вовняними нитками, переважно червоного і жовтого кольорів. Петеки оздоблювались поширеними мотивами вишивки – зубчиками, зірочками.
З головних уборів значного поширення набув чорний фетровий капелюх – кресаня, дно якого було обведене золотистим галуном, масяжною узорною бляхою або різноколірними шнурочками. Молодь оздоблювала кресаню пір’ям глухаря або павиними перами. Взимку носили шапку-клепаню.
Крім звичайних постолів, побутували ще й закаблучені, які мали кінці передків, загнуті до середини. Жінки носили взимку вовняні шкарпетки-капчурі, на які одягали постоли або чоботи.
Жіночий одяг – незшиті двоплатові запаски яскравих червоних і жовто грачих тонів. Своєрідним обрядовим одягом була гугля. У Микуличині у гуглях ходили княгині.
Вискоими художніми якостями відзначались прикраси гуцулів – персні та обручі стягування хусток на шиї, застібки одягу.
Доповненням до одягу були дерев’яні різьблені і оздоблені металом топірці і кефели.

Зимовий похід в карпатах

KARPATESS — Wed, 21 Nov 2007 17:44:03 GMT

Українські Карпати - фантастичне видовище, а взимку - особливо! Ті, хто не бачив Чорногірський хребет, Свидовецький, Горгани чи хоча б якусь вершину даних масивів, не зможе зрозуміти красу, велич, могутність та видовищність цих гір зимою, коли кожна вершина Карпат вкрита величезним шаром снігу, траверси між вершинами - взагалі стають фактично непрохідними.

Зимою гори поєднують в собі небезпеку та містичність, викликають до себе повагу, завдяки своїй красі закохують в себе кожного, хто ступає у їхні володіння; загрожують кожному, хто їх зневажає і жорстоко карають зневагу до них. Кожний похід-сходження є неповторним і особливим для кожного туриста, але зимові походи є вдвічі особливішими і незабутніми, оскільки залишають після себе особливі спогади і дають можливість пережити всі хвилюючі миттєвості кожному у згадках про нього. Зимовий похід - екстрім, що вимагає від туриста максимальної рішучості у діях та вчинках, великої сили волі, узгодження дій кожної туристичної групи, вмілого керівництва, спланування маршруту до початку походу.
Найважливішими факторами, що можуть забезпечити цікавий і повноцінний відпочинок є взаємопорозуміння у колективі чи туристичній групі, організація та керівництво по ходу проходження маршруту.

Туристичне спорядження - наступний фактор для забезпечення повноцінного відпочинку, що дасть можливість відчути насолоду та захоплення від зимових походів. Адже, коли турист впевнений у спорядженні (зручне, тепле, непромокне взуття, зручний рюкзак, теплий спальний мішок, надійне альпіністське спорядження у зимових походах підвищеної складності), то він не відволікатиметься і не почуватиме дискомфорту по ходу проходження маршруту.

Також, щоб спогади залишилися більш яскравими, необхідним атрибутом буде фото чи відеозйомка (на любителя), тому що взимку пофотографувати є що, і це буде викликати захват кожного разу, коли схочеться поринути в спогади і погортати альбом.

Туристам та відпочиваючим, що вирішили відпочити зимою у горах потрібно пам'ятати такі речі:
- вперше в похід зимою потрібно йти з людиною, яка є не новачком у цій справі і такою, що ходила по маршруту, який Ви плануєте, в зимовий період;
- потрібно бути готовим до певних незручностей, а саме: холоду, вітру, важкості підйому, великої кількості затрачених сил на підйом (глибина снігу може досягати кількох метрів) та ін.;
- зручне та надійне спорядження - запорука успіху у сходженні;
- обов'язково потрібно брати з собою примуси чи горілки;
- продукти харчування - виключно висококалорійні (шоколад, сухофрукти, горіхи...), що дасть можливість поповнити запаси сил на коротких привалах;
- стан здоров'я повинен бути не нижче середнього рівня;
- впевненість у досягненні покладеної цілі і величезне бажання нададуть змогу відчути себе частиною одного цілого, а саме - природи!

Отож, бажаємо успіху і приємного відпочинку!
А також разом з Вами готуємось до весняно-осіннього сезону!

легенда про винекниння карпат

KARPATESS — Thu, 10 May 2007 07:19:21 GMT

ЯК ВИНИКЛИ КАРПАТИ

Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця краю якій не було видно. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами й тополями, долиною текли потічки та річки, багаті на пстругів та іншу дрібну й велику рибу Володарем долини був велетень на ймення Силун. Коли йшов Силун, від його покроку земля здригалася. Розповідають, що Силун добре розумівся на ґаздівстві. Мав безліч усякої худоби. Череди корів та волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів та свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці! Тисячі качок та гусей плавали в ставках, багато курей кудкудакало на фермах. Жив цей ґазда у прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до самих хмар. Палац був вибудуваний на груночку, висипаному людськими руками. Було там стільки кімнат, що легко можна було заблудитися. А в помешканні — добра всякого!
Вночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати у сріберному кріслі. На широкій долині слуги землю обробляли, хліб вирощували, за худобою доглядали, птицю годували. Люди мучилися, від зорі до зорі трудилися, багатство примножували, та не собі, а Силунові.
жниці жили не в палаці, а далеко від нього, в дерев'яних зрубах та землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом.
Ні чоловіки, ні жінки, ні літні, ані молодь не сміли покидати маєток Силуна і йти собі шукати іншої роботи. Мусили жити і вмирати кріпаками.
Поміж цієї челяді служив у Силуна один хлопець на ймення Карпо Дніпровський, що прийшов сюди від берегів Дніпра. Він подався у мандри ще десятирічним хлопчиком: шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і мусив їй чимось допомогти.
Служив Карпо рік, другий, п'ятий. Як і всі, косив траву, орав і сіяв пшеницю та жито, ячмінь і овес, збирав хліб.
Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав, бо жалів слабеньких.
Полюбили його всі слуги і служниці. За чесність, працьовитість, справедливість. Карпо ненавидів тих, хто панові дуже низько кланявся, до самих ніг нахилявся. Тяжко йому було дивитись, як Силун усе забирає, а народ голодує.
Коли Карпові сповнилось від роду двадцять літ, вирішив додому повертатись. Був певний, що за добру працю пан йому заплатить, і він, Карпо, повернеться до матері не з порожніми руками. І тільки про це тепер і думав. Усе міркував, як із паном поговорити про розрахунок.
Раз уночі він вийшов надвір освіжитися. Проходив коло наймитських хатинок і побачив раптом якусь тінь. Скоро впізнав Силуна. Той ішов подивитися, як худоба ночує, чи все в порядку. Карпо подумав, що саме час поговорити з паном.
Коли Силун наблизився, Карпо дав про себе знати кашлем.
— Чому ти тут, Карпе? — озвався Силун, упізнавши хлопця.— Чи не дівча виглядаєш?
— Не дівча,— відповідає Карпо,— а вас, світлий пане. Маю з вами поговорити. Служив я вам довго й чесно, та маю додому вертатися, аби матінку живою застати... Платню за службу хочу попросити.
Силун спочатку подумав, що слуга жартує, бо досі ніхто не наважувався на те, щоб проситися геть від нього. Та й платні ніхто не вимагав. Але Карпо й не думав відступати;
— Я чесно служив, світлий пане. І моя робота, гадаю, щось коштує.
— Нікуди не підеш! — розізлився пан.— То вже я знаю, коли й куди мої слуги повинні ходити.
— Я піду, пане,— настоював Карпо.— Лише ще раз вам мушу сказати, що моя робота чогось коштує.
Це вже була нечувана зухвалість, якої пан простити не міг.
— Туди, під землю, тебе відпущу! — лютився він, показуючи пальцем униз і приступаючи до парубка.— Там буде твоя платня.
Та хлопець не відступив ані на крок.
— За мою роботу, пане, прийдеться платити,— ще раз нагадав, ніби й не чув панської погрози. Ця відповідь ще гірше розізлила Силуна, скипів так, що аж очі кров'ю налились, а з рота вогонь сапнув. Схопив він Карпа своїми дужими руками, підняв і вдарив ним об землю. Ударив так, що аж яма зробилася.
Але слузі нічого не сталося, звівся на ноги і відчув у собі непереможну силу,— то, мабуть, землиця йому подарувала за те, що робив на ній. Схопив Карпо Силуна, вдарив ним об землю, далі ще раз і ще раз, не витримала матінка-землиця тих ударів, розкололася. І опинився Силун у підземній печері, в яку гадав загнати непокірного слугу. Даремне він хотів вибратися на поверхню — земля закрилася, і не можна було знайти жодної щілинки. Тоді вдався Силун до своєї сили. Вдарив ногою у земну кору — вона вигнулася, та не відчинилася, вдарив другою — вигнулася ще більше, а відчинитися не хоче. Пробував головою пробивати, плечима витискати — марно, кулаками гатив — теж не допомогло. Але від його ударів на землі прерівній гора за горою робилася, і чим дужче кидав собою Силун-велетень, тим вищі гори піднімались навколо. А найдужче бив собою там, де Гуцульщина, і там гори вигналися найвищі.
Уранці як прокинулись наймити і побачили, що сталося, дуже здивувались. Навколо — гори, а там, де був палац, нічого не лишилося, усе провалилося у прірву. Раптом із-під землі вдарила вода, заповнила ту прірву. Чудувалися люди, а скоро зібралися на велику раду: як далі бути, як жити. Вирішили в цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевирським, бо було синє-синє, як небо. А горам на честь Карпа дали ймення Карпати.
Люди зажили по-новому. Одні залишились на рівнині, інші подалися в гори. Орали, сіяли, хліб вирощували, худобу доглядали. Навчилися ліси рубати, хати будувати.
Кажуть, що Силун ще й тепер не стих під землею, пробує вирватися, але вже не викидає гори, бо постарів і моці такої не має. То вже не вирватись йому на поверхню ніколи!

про карпати та прикарпаття

KARPATESS — Thu, 10 May 2007 06:32:35 GMT

Ми запрошуємо Вас ближче познайомитись з одним із наймальовничіших куточків України – Карпатами. Наш край по праву вважається одним із найкращих курортних регіонів України. Вас зустрінуть гори, вкриті столітніми лісами, наповнені свіжим і чистим повітрям, чудові гірські вершини та живописні альпійсьі луки, оповиті легендами високогірного озера. Чорногори манять своєю неповторною красою.

Унікальні природні ландшафти, комфортабельні літні та зимові туристичні курорти, цілющі мінеральні джерела сприяють повноцінному відпочинку та лікуванню.

Карпати прекрасні в будь-яку пору року і чекають Вас, коли можна вдихнути чудесний аромат весняних гірських квітів, провести незабутній теплий літній день, бути в захопленні від різнокольорових фарбів осені, опинитися в зимовій казці, дістати насолоду від лижного спорту.

Прикарпаття – край своєрідний і колоритний, який зберіг і доніс до нас з глибини століть стародавні традиції, культуру, звичаї, народні промисли. Створені з душею оригінальні вишивки, вироби з дерева, шкіри, металу, кєраміки задовільнять найвибагливійший смак.

маршут на гору Горган Бурачиківський

KARPATESS — Thu, 10 May 2007 04:54:12 GMT

На гору Горган Бурачиківський
(1046 м) з села Микуличин (5 км і 450 м угору)

Вихідний пункт - міст на головній дорозі Микуличина через річку Прутець.
Від моста йдемо дорогою лівим (географіч-но правим) боком річки Прутець приблизно 2 км. Переходимо невеликий потік, який зліва впадає в Прутець. Трохи далі дорога відходить від долини Прутця вліво і прямує в ліс. Перед лісом роздоріжжя, йдемо дорогою наліво (це стара військова дорога з Микуличина через хребет Рекети до села Лючки), яка лагідно, декількома закосами, виведе нас на сідло під вершиною Горгана. Повертаємо різко направо і стежинкою лісом піднімаємося на вершину. На відміну від інших верхів, в Гор-ганах немає відносно невеликих каменів-цеко-тів - тут зустрічаємо частини литої скали досить значних розмірів, серед яких ростуть поодинокі смереки.
Продовження військової дороги від сідла в напрямі на північний схід веде на вершину Рокета велика (1114 м), розміщену на довго-
му полонинському хребті, що тягнеться від Маковиці над Яремчем до Космацької Лисини
біля Космача.

РЕКОРДИ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ

KARPATESS — Wed, 09 May 2007 11:12:02 GMT

Книга рекордів та дивовиж Карпатії
1. Найвище розташований населений пункт - село Випчина Чернівецької області розташований на висоті 1100 м над р.м.

2. Найбільш високогірне місто - Рахів. Середня його висота становить 820 м над р.м. Цьому місту належить ще один рекорд - найбільший перепад висоти між вулицями - 600 м: від найнижчої (400 м) до найвищої 1000 м.

3. Найвисокогірніше місце праці та наукова споруда - біостаціонар Львівського відділення інституту ботаніки НАН України, який розташований на полонині Пожижевській (1429 м над р.м.). Включає метеостанцію та сніголавинну станцію. Збудований в 1899 р.

4. Найглибше розташована лікарня - в селі Солотвин Закарпатської області понад 200 років видобувають сіль вищої категорії. В 1968 р. співробітники Ужгородської філії Одеського НДІ курортології вирішили використовувати мікроклімат солотвинських копалень для лікування хворих бронхіальною астмою. Тут було відкрито алергологічну лікарню на 250 ліжок. Підземні палати, насичені високодисперсним аерозолем кухонної солі, розташовані на глибині 206 і 282 м від поверхні землі у товщі соляного пласта. Тривалість одного сеансу, на який хворі опускаються за допомогою ліфта, становить приблизно дві години протягом 30 днів. Створити на поверхні землі такі умови, як у цій лікарні, неможливо: тут завжди стала температура (+23 град С) і вологість повітря (до 40%), висока насиченість атмосфери кухонною сіллю (10 мг на 1 см3), абсолютна тиша, повністю безалергічне середовище, а кількість мікроорганізмів в повітрі в 5 разів менше, ніж у найстерильнішій операційній.

5. Найвище розташований санаторій - в смт. Ворохта Івано-Франківської області на висоті 850 м над р.м. розташовані два санаторії туберкульозного профілю "Гірське повітря" і "Ворохта".

6. Першою геологічною картою в Україні була геологічна карта Карпат, складена С. Сташицем в 1809 р.

7. Першим українцем, що піднявся на Еверест (Джомолуґму) був Сергій Бершов з Харкова. Це сталося у 1982 р. Він також відзначився тим, що в парі з Михайлом Туркевичем здійснив й перше нічне сходження на цю вершину.

8. Найзначніша палеонтологічна знахідка на території Карпатії - це, ймовірно, місцезнаходження викопної фауни в селищі Старуня (тепер в Богородчанському р-ні Івано-Франківської обл.), яке стало відоме на весь світ. В 1907 р. тут цілком випадково були знайдені рештки тварин кінця льодовикової доби. Біля потоку Лукавець Великий в озокеритній шахті на глибині 12,5 м було знайдено мамонта, а трохи глибше - волохатого носорога, гігантського оленя, різних викопних птахів та земноводних. Очевидно, сіль, озокерит, розчин нафти та безкисневі умови багна сприяли консервації старунських тварин. Радіобіологічним способом було встановлено, що носоріг пролежав тут 23 255 ± 775 років. Щодо того, як тварини тут опинилися, то цілком імовірно, що пізньопалеотична людина в околицях Старуні полювала на них, заганяла в болото і там вони гинули. Результати всебічного вивчення старунських знахідок, здійснені в 1907 та 1929 рр. Е. Незабитовським-Любичем, М. Ломницьким та іншими дослідниками, друкувалися в кількох монографіях та в спеціальному часописі, що мав назву "Старуня".

9. Найвище розташована конструкція - в 1996 р. було встановлено 5-метрову стелу на г. Говерла, на якій розміщено державні символи - жовтоблакитний прапор і тризуб.

10. Найвисокогірніша споруда - на вершині Піп Іван височить кам'яна коробка, що була метеоролого-астрономічною обсерваторією. Урочисте відкриття відбулося влітку 1938 р. Головним астрономічним інструментом був астрограф з діаметром об'єктива 33 см. Під час ІІ світової війни цей будинок, відомий як "Білий слон", занепав і чекає на воскресіння.

11. Найвище розташований готель - готель "Беркут", розташований на Яблуницькому перевалі на висоті 931 м над р.м. і збудований в 1968 р.

12. Найдовший тунель - залізничний на відрізку Скотарське - Бескид довжиною 1747 м, споруджений в 1887 р.

13. Найдовший віадук - залізничний міст на відтинку Воловець - Бескид, споруджений в середині 1880-х рр., має висоту 33 м і довжиною 270 м.

14. Найбільший кам'яний залізничний міст - міст у смт. Ворохта, збудований в 1895 р. При загальній довжині 130 м проліт становить 65 м. Це один з найбільших кам'яних мостів у світі.

15. Найвище розташована спортивна споруда - неподалік с. Ясиня на висоті 1450 м розташовано спортивно-тренувальну базу Драгобрат. Це унікальна карпатська полонина, багатство якої - достаток снігу. Майже завжди тренувальний сезон тут починається в грудні, а закінчується в квітні. А ось в 1993 р. лижна підготовка продовжувалася рекордний термін - до 15 липня (!)

16. Найбільша з високогірних спортивних споруд - комфортабельна спортивно-тренувальна база "Тисовець", що знаходиться неподалік м. Сколе на Львівщині і розташована на висоті 1000 м й розрахована на 450 чол.

17. Найвисокогірніший вокзал - станція "Бескид", що збудована на висоті 790 м над р.м.

18. Найбільший духовий музичний інструмент - трембіта, яка становить собою конічну дерев'яну трубу без бокових отворів, сягає 4 м в довжині. Поширена здебільшого на Гуцульщині, Буковині, а на Бойківщині й досі використовується для подачі сигналів про важливу подію в селі. Діапазон трембіти - до 2,5 октав, чутність звуку - понад 10 км.

19. Музей лісу діє в закарпатському селі Усть-Чорна. Зібрані експонати розказують про важку, небезпечну і разом з тим найбільш масову в цьому краї гір та лісів професію. Тут, зокрема, зібрано цікаву колекцію транспортних засобів всіх часів для лісових робіт - від підвод до трактора ТДТ-40 та естакади для навантаження лісу. Серед експонатів - розсадники молодих ялин, явора, бука, цікаві своїми формами розколи дерев, знайдених після громовиць і буреломів.

20. Найбільше плоскогір'я розташоване в Чивчинських горах на висоті 1750 м над р.м. у вигляді плоскої вершини гори Палениця.

21. Найвисокогірніше озеро - Бребенескул, що розташоване на схилі г. Гутин-Томнатик на висоті 1801 м, завдовжки 134 і завширшки 44 м, площа - 4000 м2, максимальна глибина - 2,8 м.

22. Найбільше гірське озеро - Синевир в Межигірському р-ні Закарпатської області (басейн Тереблі). Площа 7 га, глибина - до 24 м. В народі називають "синім оком", "карпатською Ріцею". Сильний землетрус, а можливо багатовікові вивітрювання викликали обвал скель, які і загатили долину гірського потоку й утворили озеро на висоті 989 м над р.м.

23. Найвище гірське болото розташоване в сідловині між полонинами Брескул і Пожижевська на висоті 1800 м. Це субальпійське улоговинне болото у льодовикових карах виникло внаслідок заболочування озер. До таких боліт також належать болота в урочищі Озерному (1750 м) і під г. Бребенескул (1700 м).

24. "Висяче болото". Найбільш незвичайним серед боліт вважаються висячі, або схилові, які "туляться" на гірських схилах. Найбільше серед них - Глистове, розташоване на південному схилі однойменної полонини у Гринявських горах на висоті 1450 м. Воно відрізняється досить багатою флорою - тут, наприклад, зустрічаються 17 видів осик. Це болото - пам'ятка природи державного значення з 1975 р.

25. Печера прозорих стін. Поблизу с. Мала Уголька Тячівського р-ну на Закарпатті недалеко від височини Погар розташована карстова печера, закладена у юрських мармуризованих вапняках і створена двома перпендикулярними камерами завдовжки 5 і 20 м. Стіни їх вкриті молочно-білим прозорим кальцитом із зеленуватими натьоками, які нагадують за формою чудові казкові кам'яні квіти. Має наукове та естетичне значення.

26. "Перлинова печера". У 2,5 км від Малої Угольки на водорозділі річок Малої та Великої Угольок знаходиться карстова печера, закладена у юрських мармуризованих вапняках і є прикладом дії тріщинуватих вод на слаборозчинні карбонатні породи. Крім сталактитів на стінах утворилися численні кальцитові кульки, які блиском і красою нагадують перлини, звідки й назва.

27. "Зачарована долина". У верхів'ях струмка Смерекового в Іршавському р-ні Закарпаття розкинулось напрочуд мальовниче міжгір'я - Зачарована долина, або Смереків Камінь. Численним скелям заввишки 20 м, що складені світло-сірими кальцитами і залягають серед гідротермально змінених вулканічних туфів, вивітрювання надало дивовижного вигляду. Цей державний заказник площею 150 га приваблює багатьох туристів.

28. "Долина нарцисів", що біля м. Хуст на Закарпатті, є єдиним місцем в Україні, де в природних умовах ростуть білосніжні нарциси вузьколисті. На вигляд вони дуже нагадують садові, але квітки більші й досягають іноді 10 см у діаметрі. Живописна долина площею 80 га вкрита суцільним килимом квітів і оперезана пологими гірськими схилами, є пам'яткою природи.

29. "Протяте каміння" височить поблизу перевалу Німчич на кордоні Путивльського та Вижницького р-нів на Буковині. Складена вона з розбитих пластів ямненського пісковика, мальовничо насунутих один на одного і сягає 30 м. В ній створилася рідка форма вивітрювання - брама близько 2 м заввишки, яка й дала назву цій групі скель.

30. "Кам'яна брама". Поблизу с. Мала Уголька Тячівського р-ну на Закарпатті, в долині Малої Угольки, є незвичайна скеля, яка становить собою своєрідний карстовий міст у мармуризованих вапняках юрського періоду, де карстові процеси проклали прохід завширшки 10 і заввишки 3 м. Ця геологічна пам'ятка має не тільки пізнавальне, але наукове значення як оригінальна форма карсту.

31. "Скелі закоханих". На околиці с. Костилівка Рахівського р-ну Закарпаття на протилежних берегах Тиси височіють дві обривчасті скелі заввишки до 20 м з хрестами на височинах. Легенда оповідає, що хрести на скелях встановлені в пам'ять про трагічну загибель молодят Івана і Марічку, батьки яких заважали сватанню закоханих. У відчаї Марічка кинулася зі скелі й загинула. Приголомшений лихом Іван пішов слідом, кинувшись зі скелі протилежного берега Тиси.

32. Скелі з "ієрогліфами" можна побачити поблизу с. Середнього Водяного Рахівського р-ну на Закарпатті. На східному схилі гори Бужора виходять відкладення міоценового віку, представлені шарами пісковиків, аргілітів та алевролітів. На поверхні пісковиків збереглися численні хвилеприбійні знаки, що свідчать про хвилювання стародавнього моря, а на вигляд нагадують ієрогліфи.

33. Найбільш вітряне місце в Карпатах (де здійснюється наукова діяльність - прим. упорядника) - полонина Пожижевська. Вітер зі швидкістю понад 15 м/с (54 км/год) дує тут в середньому 120 разів щорічно.

34. Полонина Пожижевська є також і найвологішим місцем України - 1593 мм рт. ст. річних опадів.

35. Найбільш сніжний населений пункт - с. Руська Мокра на Закарпатті - стійкий сніговий покрив лежить тут в середньому 110 днів на рік. Це зумовлено специфікою розташуванням села серед гірських хребтів, які суттєво затіняють територію села від прямих сонячних променів.

36. Найбільшу кількість сонячної радіації в Українських Карпатах отримує с. Міжгір'я - 2145 МДж/м2, в той час як півострів Крим - 5165.

37. Село Старуня знову дивує своїми природніми несподіванками. Цього разу вона посідає почесне місце найбільш сейсмоактивної місцевості. Поблизу цього села на місці старого озокеритового промислу є невелика ділянка площею близько 1,5 км2, назва якої - Чудо-Старуня - нагадує про дивовижне поєднання різноманітних стратиграфічних, мінерально-петрографічних, гідрологічних та неотектонічних особливостей. Висока сейсмочутливість проявляється у появі тріщин, провалів, рості порогів й невеликих водопадів, грязевому вулканізмі (див. далі), активній динаміці газовиділення, а також у нерівномірному піднесенні - близько 1 м за сім років (!). Чудо-Старуня реагує на землетруси, що відбуваються в радіусі 3-6 тис. км в Румунії, Італії, Німеччині, Іраці, на Кавказі і навіть у середній Азії. Цей постійно діючий підземний "барометр" - унікальне місце для вивчення особливостей динаміки землі, закономірностей формування корисних копалин, прогнозування землетрусів.

38. Поруч Чудо-Старуні є також і найбільший постійно діючий вулкан. На західному березі р. Луковиця, що поблизу цього села, геологічні породи утворюють складний тектонічний перегин, на вершині якого розташований вулкан з висотою конуса коло 3 м й довжиною глинистих потоків 10-60 м. З'явився він у 1977 р. внаслідок землетрусу в Румунії й нараховує нині 8 кратерів і 12 непостійних мікрократерів, які виділяють газ, воду, глинисту пульпу, інколи нафту або її диференціали. Віддалені землетруси іноді приводять до появи тріщин в землі завширшки 0,5-3 см, які закриваються через 3-5 діб.

39. Однією з найбільших повеней у Карпатському регіоні була повінь 1947-48 рр. Наприкінці грудня 1947 р. в горах накопичився сніговий покрив заввишки 30-50 см, різко потепліло, випали зливи. В результаті на Тисі, Тереблі, Тересві та інших ріках регіону відбулися катастрофічні повені, були затоплені Хуст, селище Вилок та багато інших, на великих площах знищені озимі посіви.

40. Найбільша повінь, викликана дощами і зливами, сталася 30-31 серпня 1927 р. в Карпатах. Очевидці розповідали, що зливи йшли одна за одною й супроводжувалися грозою, а в епіцентрі дощового фронту випало 315 мм опадів. Підйом рівня води у річках Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця Солотвинська та інших був катастрофічно великим, пік настав вже через 3-4 год. Було затоплено багато населених пунктів у долинах рік (Самбір, Миколаїв, Стрий), бурхливі потоки знесли сіно і зібраний врожай.

41. Найтрагічніша повінь нашого часу. В грудні 1992 р. на Закарпатті, на р. Уж сталася повінь, якої не пам'ятають старожили. Високі гори, круті схили гірських річок, часті інтенсивні дощі, різке потепління, форсоване танення першого снігу, безжалісна вирубка лісів - от фактори, що стали причиною несподіваного грізного водоспаду, який спричинив збитки 5 млн. крб. за тогочасними цінами. А найсумніше, що загинуло 17 чоловік, 200 закарпатських сімей позбулися даху над головою, 4 тис. будинків підлягали ремонту, було затоплено 30 тис. га орних земель. Примітка упорядника: Книжка видана у 1997 р., тому тут не враховані жахливі повені 1998 р. (500 млн. грн збитків та 17 життів) та 2001 рр. (10 млн. грн. збитків, максимальний рівень води в ріці сягнув 13 м).

42. Карпати природньо є найбільш селенебезпечним районом - 271 селевий осередок в басейнах Тиси, Дністра і Пруту, а також...

43. ... найбільш лавинонебезпечним. Тут зареєстровано близько 1 тис. лавинних осередків. Снігові маси долають від кількох десятків метрів до 2-3 км зі швидкістю від 1-10 до 80-100 м/с. Об'єми снігу в лавинах в окремих районах становляит від кількох десятків і сотень м3 до 1 млн. і мають величезну руйнівну силу. За даними лавинолога В.Ф. Гриценка найчастіше лавини трапляються в березні (зафіксовано 254) та лютому (104), а найменше в листопаді (5).

44. Найбільші карпатські лавини із зафіксованих за останнє століття зійшли в 1968 р. на Свидовці з г. Стіг - 300 тис. м3. У 1988 р. на Боржаві об'єм снігу кількох лавин перевищив 500 тис. м3, а двох - 800 тис. м3. Одна з них знищила ліс площею 16 га. Відстань пробігу лавин сягала 3,5 км.

45. Найщедрішою на град в котрий раз відзначилась полонина Пожижевська - 13 градових днів на рік.

46. Найбільш грозове місце України - Селятин на Буковині. 45 днів року - грозові. Великий Березний - 43, Рахів - 41 день на рік. Селятин також відомий найтривалішою грозою. В 1948 р. вона почалася 10 червня о 15:30 і закінчилася 12 червня о 4:30, тобто тривала 37 год (!).

47. Рекорд швидкості росту серед рослин належить навіть не бамбуку, а представнику грибів - веселці смердючій, яка зустрічається в карпатських лісах. За 1 хв шапка піднімається на 5 мм - вона росте просто на очах і вдвічі швидше за бамбук.

48. Найплодовитішим грибом по кількості насіння є порхавка гігантська (дощовик), яка містить до 7·1012 спор (сім трильйонів).

49. Найдавніше дерево в карпатських лісах - ялина (смерека). Її походження пов'язане з крейдяним періодом мезозойської ери. І вже на світанку виникнення людства вона використовувалась як рослина-цілитель через свої фітонцидно-бактерицидні властивості. В Україні відомо два дикорослих види ялин - звичайна та гірська.

50. Найдовговічніше дерево в Україні - тис ягідний. Вік цього релікта може досягати 4 тис. років. У минулому він був поширений по всій лісовій зоні Європи, але повсюдно знищений через дуже цінну деревину -недарма його називають "королівським" або "негній-деревом". Найбільший осередок тису - Княждвірський резерват в околицях Коломиї Івано-Франківської області площею 206 га. До рекордсменів-довгожителів належить також кедр європейський - до 3 тис. років.

51. Найвисокогірніше дерево - сосна гірська, її виявлено на схилі гори Піп Іван Чорногорський на висоті 2010 м над р.м. Вона невибаглива, має широку екологічну амплітуду, може рости на кам'янистих сухих скелях і розсипищах з нерозвиненим шаром ґрунту. Дерево має вигляд криволісся висотою 2-4 м або дрібних карликових екземлярів заввишки 20-30 см.

52. Рекордсменом за висотою можна вважати модрину європейську в Рахові. Коли її зрубали у віці 140 років, вона мала висоту 54 метри.

53. Найменше дерево з тих, що ростуть в Україні - верба туполиста. Висота її становить 12-15 см, зустрічається на вологих вапнякових скелях в альпійському поясі Карпат, зокрема на г. Близниця.

ВСЕ ПРО БУКОВЕЛЬ

KARPATESS — Wed, 09 May 2007 11:08:36 GMT

В 30 км от Яремче и в 100 км от Ивано-Франковска, на высоте 900 м над уровнем моря, в селе Поляница Закарпатской области находится туристический комплекс "Буковель". Именно здесь, более чем где бы то ни было, сохранились первозданная красота, природная гармония и богатства земли. Название его происходит от одноименной горы высотой 1129 м., у подножья которой и расположился этот горнолыжный курорт.

Снег здесь выпадает рано и в большом количестве. На территории комплекса действуют бугельные и кресельные подъемники. К услугам отдыхающих пункты проката горнолыжного оборудования (горные лыжи, беговые лыжи, сноуборды), лыжная школа, где высококвалифицированные инструктора разработают для Вас индивидуальную программу обучения, работает детская лыжная школа и инструкторы по сноубордингу.

Погода

Благодаря удачному расположению и уникальным климатическим условиям, снег в Буковеле выпадает рано и в большом количестве, что в сочетании с рациональной и эффективной работой по снегонапылению и подготовке трасс обеспечивает прекрасное снежное покрытие, которое сохраняется с ноября до средины мая. Освещение склонов позволяет кататься в вечернее время. Лыжные трассы проходят на специально подготовленных склонах с травяной основой.

Состояние погоды и снежного покрытия на трассах "Буковеля" можно увидеть в режиме on-line при помощи веб-камер, установленных на склонах.

Склоны, трассы, подъемники

Перепад высот - 488 м;
Длина трасс - 53 км. (95% трасс со снегогенерирующим оборудованием);
Все трассы ухожены и связаны между собой;
Самая длинная трасса - 4500 м;
Количество подъемников - 17 канатных дорог (1 бугель, один 2-кресельный, один 3-кресельный, одиннадцать 4-кресельных).
Цены
1 доллар = 5,05 гривны (ноябрь 2005)
Цены сезона 2005/06
Ски-пасс:
- на один день - 19 $;
- на четыре дня - 52 $;
- на неделю - 105 $.
Проживание: от 5 до 180$ в сутки (в зависимости от сезона и места).
Прокат: от 10 до 45 долларов в день (за топ модели).
Инструктор: 1 час - от 10 $.
Питание: от 3 долларов и выше (в зависимости от заведения). Обед-ужин в ресторане обойдется в среднем 15 дол. с человека.

Размещение

В радиусе 30 км от курорта - до 10 тыс. койкомест. Вблизи от склонов располагается туристический комплекс "Буковель". 98 номеров уровня 3*+, из них 56 двухместных, 40 трехместных, два люкса. Инфраструктура курорта позволяет принимать и обслуживать лыжников со всего региона.

Приехав на отдых в Карпаты, Вы можете остановиться не только в отеле или пансионате, но и в частной усадьбе. На сайте www.bukovel.com - подробная информация об адресах близлежащих приватных пансионатов и частных усадеб.

Безопасность

На территории ТК "Буковель" работает бригада высококвалифицированных спасателей. При первой необходимости Вам окажут доврачебную помощь, а в критических случаях смогут транспортировать пострадавшего в медпункт. Все отдыхающие застрахованы от несчастных случаев страховой компанией "АСКА".

Экскурсии

- Манявский Скит. Посещение Церкви Воздвижения Честного Креста, первой церкви монастыря, освещенной подземной церкви, Блаженного камня, старинной келии монахов. Возможность дегустации церковного вина, возможность позвонить в колокол.
- Музеи Коломыи. Музей истории г. Коломыя (экспозиция рассказывает об истории становления и развития города, о выдающихся людях Коломыи); единственный в Украине музей "Писанка" (коллекция насчитывает около 20 тыс. экспонатов со всех уголков Украины и стран ближнего и дальнего зарубежья), музей народного искусства Гуцульщины и Покутья им. Й.Кобринского (знакомит посетителей с бытом, традициями и обычаями гуцульского края).
- Интересные места Яремчанщины: водопады "Пробий", "Гук", сувенирные рынки, ресторан "Гуцульщина" (Уникальный деревянный ресторан, построенный в традиционном гуцульском стиле конца 50-х годов. Памятники архитектуры, интерьер в стиле гуцульской хаты конца 19 в. Живая народная музыка и блюда старинной и гуцульской кухни оставят у Вас самые приятные впечатления. Ресторан расположен в 32 км от ТК "Буковель"), камень Довбуша, Карпатский краевой музей освобождения.
- Пешеходная экскурсия по г. Ивано-Франковску "Улочками старинного Станислава".

Как добраться

Самолетом или поездом. Ближайшие крупные аэропорты и железнодорожные вокзалы - Ивано-Франковск (100 км), Львов (230 км), Черновцы (170 км). Есть возможность организации трансфера как одного человека, так и больших групп. Поездом до г. Ивано-Франковск или Яремче (из г. Яремче отправляются рейсовые маршрутные такси до с. Поляница). От Ивано-Франковска и с Киева курсируют регулярные автобусные рейсы.

Автомобилем. Через г. Ивано-Франковск к г. Яремче, дальше в границах населенного пункта Яблуница - указатель поворота направо - "Поляница 7 км" (рекламный щит). Со стороны Закарпатья - через Хуст, Межгорье или Тячево, Расхов.

Apres-ski и другие виды отдыха

Ресторан "Козачок" (здесь для Вас приготовят изысканные блюда национальной и европейской кухни. Все блюда готовят на открытом огне), ски-бары возле подъемников, кафе-колыба (гуцульское национальное кафе), пиццерия "Феличита", дискотеки, регулярные концерты и шоу, сауна, тренажерный зал, солярий, массаж, источники минеральных вод (воды по характеристикам близкие к трускавецкой "нафтусе").

Во время празднования Нового Года и Рождества здесь устраивают праздничные ужины под сопровождение местных музыкантов. Также здесь устраивают праздничные заезды (Пасха, Ивана-Купала, Спаса и др.), гуцульские забавы, автобусные экскурсии, шашлык на горной долине, летом - походы за грибами и ягодами и к минеральным источникам. Спортивные магазины предлагают всё, что нужно для активного отдыха.

Спортивные возможности региона

Параглайдинг. Лыжные походы.

Отдых на горнолыжном курорте "Буковель" полезен для людей любого возраста. Климат Украинских Карпат, чистый воздух, родниковая вода, пейзажи, радующие глаз в любое время года, положительно влияют на все системы организма.