Легенда про Микуличин
Гуляв боярин Микула із своїм військом по горах. Але одного разу забарився Микула. Обступило його військо вороже на високій горі, з усіх боків обступило. Нема де дітися. Та військо Микулене та й сам Микула не мали страху. Заспівали вони тоді патріотичні свої пісні. Їх спів, неначе грум великий, покотився по всіх горах – над Говерлою, над Прутцем, на Прутом. По всіх плаях карпатських. Перестрашилося вороже військо того співу, а їх старший наказав схопити Микулу.
І забряжчали мечі, затріщали кульчиги, і полилася свіжа крівця ворогів. Б’ється, б’ється Микуал, руба ворогів у пень, а кінець краю не видно: багато було воріженьків, та не перестрашився Миколу, вибіг він на гору, що над річкою, став над нею і сміється з ворогів, а та аж зубами скрегочуть. Кинулись на гору до нього, а він усіх їх перебив.
І цю гору стали називати Микулинкою, а село – Микуличин.
Археологічне минуле
В 1960-1980-х роках у долину верхньому Пруту, куди входить і територія Микуличи ... Читать дальше »